Коли відбувається знищення, частина зоряної речовини зруйнованого об’єкта відкидається вбік. А решта утворює аккреційний диск — спеціальну структуру, з якої елементи поступово затягуються всередину чорної діри. Одразу після події приливного руйнування він нестабільний: залишки зірки врізаються один в одного, викликаючи реакцію, яку можна зафіксувати за допомогою радіохвиль. Саме тому астрономи традиційно вивчають чорні діри, що пожирають зірки, лише протягом кількох місяців після руйнування.
Однак у новому дослідженні вчені збільшили проміжок спостереження до сотень днів. У результаті з’ясувалося, що в 50% випадків чорні діри вивергали залишки знищених зірок через роки після TDE. Із 24 випадків у 10 відбувався повторний викид поглинених матеріалів у період від двох до шести років після руйнування. Вчені називають цей процес «відрижкою», але не розуміють, із чим він пов’язаний.
«Чорні діри мають горизонт подій — точку, в якій гравітація настільки сильна, що навіть світло не може вирватися за її межі. Чорні діри — це дуже екстремальне гравітаційне середовище ще до проходження горизонту подій, і саме це насправді є рушійною силою. Ми не до кінця розуміємо, чи виходить речовина, що спостерігається в радіохвилях, з аккреційного диска, або ж вона накопичується десь ближче до чорної діри. Чорні діри, безумовно, є брудними пожирачами», — розповіла Цендес.
Нове дослідження показало, що комп’ютерне моделювання подій приливного руйнування необхідно оновити. Вони зачіпають тільки кілька тижнів після TDE. А вчені зафіксували, як радіохвилі, що виходять від акреційного диска, повторно досягали піку через деякий час.