Автори нового дослідження вирішили з’ясувати секрет чутливості носа домашньої кішки. Раніше вони вивчали структуру нюхових органів у щура і людини, а тепер взялися за складніше питання. Для створення точної 3D-моделі органу вони використовували дані високої роздільної здатності мікрокомп’ютерної томографії та серію гістологічних зрізів.
Потім вчені «пропустили» потік повітря через модель котячого носа за допомогою комп’ютера. Виявилося, що структури, які пропускають повітря в носі кішки, організовані дуже хитро. Це безліч щільно упакованих вигнутих кісткових трубочок, завдяки яким повітря, що надходить у ніс, розділяється на два потоки.
Один проходить вище і безпосередньо досягає чутливих клітин нюхового епітелію. Це забезпечує отримання швидкого сигналу про запахи. Другий потік повітря спочатку готується: очищується від домішок і зволожується, а потім надходить далі.
Але найдивовижніше — рециркуляція повітря в котячій голові. Після прямого перенесення в нюхові клітини потік повітря нібито повертається назад, після чого відбувається його більш тривалий і ретельний аналіз.
Загалом це нагадує будову приладу, що використовується в аналітичній хімії — газового хроматографа. Його застосовують для розділення та хімічного аналізу речовин, які можуть переходити в газоподібну фазу без руйнування. Подібну конструкцію має, наприклад, і надзвичайно довгий ніс крокодилів — проте кішки явно перевершують цих тварин за компактністю.
За оцінками авторів, структура носа кішки в 100 разів ефективніша для аналізу запахів, ніж ніс земноводних. Учені вважають, що сучасні газові хроматографи можна вдосконалити, надихнувшись «винаходом», яким еволюція забезпечила кішок.